Учень – це не посудина, яку потрібно заповнити,
учень – смолоскип, який треба запалити.
Адаптація — це процес
пристосування індивіда до вимог нового середовища, умов життя та діяльності. Її
результат — пристосованість як особистісна якість, що виступає показником
життєвої компетентності індивіда.
Адаптація дитини до
навчання в середній ланці школи відбувається не одразу. Це довготривалий
процес, пов’язаний зі значним навантаженням усіх систем організму.
Починаючи роботу з
учнями 5-х класів, необхідно брати до уваги вікові особливості раннього
підліткового віку.
У зв’язку з початковим
етапом статевого дозрівання істотні зміни відбуваються в пізнавальній сфері
молодших підлітків: гальмується темп діяльності; на виконання певної роботи
тепер їм потрібно більше часу; вони часто бувають роздратованими, примхливими;
настрій постійно змінюється. Усе це стає причиною зауважень, покарань,
призводить до зниження успішності й появи конфліктів у взаєминах.
Процес статевого
дозрівання вливає негативно й на процеси гальмування та збудження. Підлітки
частіше відволікаються, негативно реагують на зауваження, іноді поводяться
зухвало. У психологічній літературі зазначається, що в дітей 10—12 років
спостерігається неорганізованість, навчальна розгубленість, недисциплінованість,
знижена самооцінка. Причина полягає в особливостях вікового періоду: підлітки
швидше втомлюються, втома переходить у стійку перевтому. Ці процеси негативно
впливають на поведінку школяра в цілому.
Ще на початку XX ст.
італійський учений Моссо й німецькі науковці Верхарн, Гакер, Лоренц та ін.
довели, що втома й перевтома — це явища фізіологічного й хімічного порядку.
Вони подібні отруєнню організму. Учені відкрили отруту перевтоми — кенотоксин,
що негативно впливає не тільки на працездатність людини, а й на її загальний
стан. Наші діти вже від народження жителі, так би мовити, нервового століття, і
більшість явищ, які призводять до втоми, не завжди вдається зняти. До того ж,
ми підсилюємо її й не передбачаємо умови, які не допускають або знижують перевтому.
Підсилює процеси дезадаптації ще й той факт, що діти немовби «розгубилися», не
знають, як поводитися, до кого звернутися за допомогою, які вимоги є
обов’язковими для виконання, а які — ні.
Отже, показниками
дезадаптації школярів до умов навчання в 5—6-х класах є:
• зниження успішності
навчання;
• відсутність інтересу
до навчання;
• поява ознак
стурбованості, неадекватних поведінкових реакцій на зауваження й репліки
вчителя;
• погіршення взаємин з
однолітками.
Водночас учитель має
знати, що всі ці особливості об’єктивні, швидко минають і не спричиняють
негативного виливу на навчання, якщо не стають предметом особливої уваги
педагога. Він повинен ураховувати типологічні й індивідуальні особливості дітей
цього віку й будувати навчально-виховний процес відповідно до них.
Організаційний бік
процесу навчання також може спричиняти проблеми. Зміна форм навчання для
п’ятикласників відбувається несподівано: замість одного вчителя початкової
школи, який поповнював усі необхідні для дитини контакти з дорослими, з’являється
багато вчителів-предметників, взаємини з котрими стосуються в основному питань
успішності й поведінки на уроках. Замість одного «свого» класу, у якому
проходили уроки, з’являється явище «бездоглядності» дітей у приміщенні школи
(ходіння по кабінетам).
Досить поширеним є
явище, коли вчителі-предметними приходять у п’ятий клас, випустивши зі школи
старших школярів. Вони переносять на учнів 10—12 років методи навчання,
характерні для старшої школи: висувають дуже серйозні вимоги до самостійності,
різко збільшують темп вивчення навчального матеріалу, вводять одразу багато
нових понять із різних навчальних галузей, розібратися в яких діти неспроможні.
Усе це негативно впливає на результати навчання школярів.
Ознаки дезадаптації:
1.
Втомлений вигляд дитини.
2.
Небажання дитини
ділитися своїми враженнями про шкільне життя або негативні відгуки про школу.
3.
Відсутність мотивації до
навчання.
4.
Високий рівень
тривожності.
Ознаки успішної адаптації:
- висока мотивація до навчання;
- задоволення дитини процесом навчання;
- дитина легко справляється з програмою;
- самостійність дитини при виконанні нею навчальних
завдань, готовність вдатися до допомоги дорослого лише після спроб
виконати завдання самому;
- задоволення міжособистісними стосунками з однокласниками і вчителем.
